І засміявсь плачучи, й радувалась душа у Ахілла.
Потім дарунок мені дав кентавр [дорогий] власноручно —
Пардову шкіру, аби я носив її на його пам'ять.
А як, яскиню вже ми опустивши, далися в дорогу,
Став на високім версі старий [Хейрон] і, руки піднявши,
Став Філлірідів благать, всіх богів кликать їх іменами,
Щоб тим мінійцям усім дали поворот, почесть і славу
І молодим королям, і тим, що в мужів повиростають.
VII. ВІД ПЕЛІОНУ ДО ГЕЛЛЕСПОНТУ
А як на берег зійшли всі та до корабля повходили,
На попередніх лавках посідали та, весла побравши
В руки, гребти почали, січучи кождий хвилі [пінисті],
Повз Пеліон пропливли. На великому дзеркалі моря
Піна, здіймаючися, синюватую воду білила.
Скрився Пізею вершок та стрімка верховина Сепії,
І показався Скіаф, і явилась Долопа могила,
Приморська теж Гомала та широкеє устя Гальміри,
Що через многі краї шле свої многошумнії води.
Здалека також видні недоступні вершини Олімпу
Стали мінійцям видні, обпливли Атос, лісом покритий,
Та широчезну Пемену, потім пресвяту Самофраку.
Тут до шановних храмів божеських, помічних усім людям,
Радо схиляючися до моєї поради, вступили
[Гідні] герої; бува на велику підмогу смертельним
Потяг отой до храмів, особливо для всіх мореплавців.
Потім прудкий корабель пристав до берега Сінтіаки
В божеськім Лемносі. Там доконалося діло погане
Поміж жінками, які повбивали всі своїх подругів
Через провини свої, що преславная їм Гіпсіпіла,
Найкраща з-поміж жінок, з пристрастей повеліла вчинити.
Але не буду про те говорить тобі много й просторо,
Скільки роздула жаги в благородних отих лемніянок
Ероса мати, Кіпріда, з мінійцями в ліжку проспаться.
Жар Гіпсіпілі вгасив якимсь трунком любовним сам Язон,
Інші ж із іншими там любувалися й позабували б
Про свою подорож, якби не я впімненнями своїми
Й співом покликав їх. Ось ввійшли всі в корабель той
чорнявий,
Веслами раді робить, пригадавши собі обов'язок.
