Пообвивали весь пень [і конар, де те висіло руно],—
От такий потвір підземного бога стеріг того руна.
Він пильнував день і ніч, бо йому сну не було потрібно,
І лиш очима кругом поводив синюватими грізно.
XV. ЗДОБУТТЯ ЗОЛОТОГО РУНА
А як почули ми все те докладно, як мається діло,
Про муніхійську Гекату та про ту змієву сторожу,
Що бистроумно як слід нам порозповідала Медея,
Стали питать, чи нема нам надії наш труд довершити,
Щоб ублагать та зм'ягчить неподатливу діву-богиню,
І до потвори дійти, та добуть шкіру [ту золотую],
І поворот розпочать [з чужини] до вітцівського краю.
З-поміж героїв усіх лиш один тоді Мопс відізвався,
Що визнавався на тім ділі, знавши вороження штуку;
Щоб упросили мене діло теє в свої взяти руки,
І ублагать Артеміду, й змія ненаситного нагодувати.
Ті, обступивши мене, всі просили, а я Айзоненку
Зараз велів двох мужів для сього діла найпридатніших,
Кастора, коней уїзника, та в п'ястуках дужого Полідевка,
Та Ампікіденка Мопса послать на те місце, де бути роботі.
Але зо мною пішла лиш одна з усіх інших Медея.
А як ввійшли ми у храм і в божественну [в ньому] жертівню,
На місці рівному я викопав три рови рівнобіжні,
І ялівцю кругляки, та сухої кедрини [поліна],
Острого терня корчі та гілляки плакучої іви
Знісши, як стій збудував я костер понад тими ровами.
Але для жертви мені нанесла всього много Медея,
Дуже тямуща, зі скринь беручи в притворі запахущім.
Зараз, накривши плащем, я святі поробив мішанини
І повкидав на костер туди ж швидко й порізані жертви,
Песиків чорних аж три [в преподобну офіру богині].
Кров їх з чорнилом змішав та долив вороб'ячої крові,
Товченого часнику й блошникове безформнеє тісто,
Також червоний рум'ян і долив купервасу. Потому,
Песиків тим черева наповнивши, поклав на кострі їх.
Тельбухи також сирі, помішавши з водою, в рови я
Вилив і, чорну надівши одежу й вороже залізо
Крешучи, слав молитви. І, почувши мене незабаром,
