арештувати і спровадити до села, то що з того, що їх шандар забере до Підбужа? Посидять у арешті пару днів, а потім вийдуть на волю, і певно трафлять до Ластівок. Не тяжко, щоби мене не обікрали або не підпалили. Що циганові? Шандар далеко, а циганів волочиться множество: досить одну кумпанію зачепити, то всіх маєш ворогами. Ой, світе мій гіренький! Тьфу на твою голову! А хіба от що я зроблю! Аякже, аякже, це буде найліпше! Коли цигани втечуть, то що мені шандар зробить? Аджеж можуть утечи ще цеї ночі, заким я ще довідався від шандаря, що їх треба арештувати. То буде найліпше, таки найліпше!..
І з тою думкою війт заснув десь коло півночі.
А жандарм тим часом, хоч спав на твердій лаві, то снив про далеко приємніщі речі, про „бельобунґ“, грошеву нагороду й перенесення в кращі сторони, на Поділля, на російську границю, де можна було легко „зробити“ товсту контрабанду: і заслужитися й обловитися. Сон цей додав йому ще більше охоти й певности. На другий день ранесенько він устав, зібрався, і ще раз гостро наказавши війтові пильнувати циганів, спішно пішов у дальшу дорогу, щоби ще нині дійти до мети свого обходу, а завтра вернути назад до Ластівок.
Зараз по його відході війт намотав на ноги потрійні онучі, обувся в шкіряні ходаки, взяв на себе кожух, кучму на голову, перевісив борсукову торбу з „цісарським орлом“ через плечі, а до торби вложив пару вівсяних ощипків і кусень овечого сиру. Так приготований, не кажучи нікому нічого, пустився в дорогу ід каменеві.
— Добрий день вам, Пайкуш — сказав, входячи до яскині.
