Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/212

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

кові? Телеграма каже, що Начко дуже хорий. Але телеграма прийшла майже в тій хвилині, коли мав місце напад, отже мусила бути послана значно раніше, ще перед полуднем. Тож уже перед полуднем Начко, мабуть, був дуже хорий, а в тім часі Владко був у найкращім здоров'ї і в чудовім настрої. Мав би ж Начко по полудні вмерти? Але Владкові після одержання телеграми зробилося трохи краще. Це значить, що коли їх організми сполучає таємнича єдність, то й Начкові, мабуть, зробилось краще. Так міркувала Регіна, гублячися в домислах і припущеннях і не спускаючи очей з Владка.

Дивно! В міру того, як вони наближались до Львова, обличчя Владка почало роз'яснюватись, оживлятися, очі наливались лагідним блиском. Він почав розмовляти з Регіною, спокійно, але не так холодно, як досі. Усміхнувсь навіть пару разів. Однак про Начка, ані про його слабість не було навіть найменшої згадки.

Вони стали у Львові, і в тій хвилині, коли поїзд затримався, Владко поблід смертельно, стулив уста і кинувся до дверей. На його обличчі появився знову той вираз тривоги та якогось невідомого й нестриманого розгону, з яким учора він біг проти посланця з телеграмою. З трудом лише притримувала його Регіна, щоб не впав під колеса вагону, з трудом і тривогою в серці, не випускаючи його руки із своєї, перепровадила його через тісняву, що панувала на пероні, та всадовила в фіакр. Владко не говорив нічого і свої скляні, широко розкриті очі нерухомо втопив у пусту просторінь та тільки від часу до часу дзвонив зубами, немов у пропасниці.

— На Панську вулицю! — крикнула Регіна до фіакра.

Ці слова подразнили Владка, мов укол голкою: він підвів голову і зміненим, глухим голосом вимовив:

— Швидше! Швидше!

Вони стали при цілі. Владко зірвався з сидіння. Регіна встала також, бажаючи його супроводити.

— Лишись! — сказав їй коротко Владко, мірячи її тривожним поглядом.

— Владочку, дозволь мені піти з тобою!

— Лишись! — крикнув гнівно Владко і, відвернувшись, увійшов до сіней кам'яниці.

Регіна сіла знову, щоб вичікувати його повороту.

А Владко, перебігши сіни щодуху і вбігши сходами на