Як справдити свої погрози, —
Із лютости трохи що сльози
Не виступали на очах,
Коли побачив, що попові
За ті науки та промови
Не так то легко що зробить.
У консисторії просить,
Щоби попові заказали,
Взяли його, або вкарали, —
Те пана якось не кортіло.
Чи до циркулу заносить
На нього скаргу? Там і мови
Нема про те, щоб виграть діло.
Та ж там комісар, що й послідню
Сорочку радо б з нього здер!
„Ні, — думав, — лиш одну тепер
Дорогу бачу відповідну:
До Львова їхать! Там і так
Контракти, сойм постулятовий,
Забави… Продамо ріпак,
От і знайдеться гріш готовий.
І жінка трохи погуляє, —
Давно вже бідна нарікає,
Що дома із нуди засхне.
Ну, то й піду я особисто
До губернатора і чисто
Все розповім. Та ж він мене
Зна здавна, — часто тут гостив,
Ще як у Самборі служив
Комісаром. Постійте, хами!
Чекай, ти, попе! Буде з вами
Не те! Я спражу вас на схаб![1]
