Не думайте, що вже послабла Рука, для котрої стіна З порфірів шліфованих слабша, Аніж павутина марна ! 19 вересня 1889. IV. ЗАПОВІТ ЯКОВА. Як умру я в тім краю Міцраїм І життя це, мов тінь, промине, Не ховайте єгипським звичаєм У єгипських гробницях мене. Не хочу я нетлінним лежати, Світ живий своїм трупом дразнить,— Хай те тіло, із пороху взяте, Знов вертається в порох зогнить. В степову обгорнувши рогожу, Серед шляху зарийте мене, Що в єгипську столицю ворожу З благодатного Гозен верне. Отим шляхом на панщину люту Швидко йтимуть потомки мої, То щоб стогін їх, муку і скруту Почував я щодень у землі. Буде дух мій незламний, могучий їх надією волі кормить, А їх сльози гіркії, пекучі Не дадуть моїм костям зогнить. А як блисне вам ранок свободи И моє плем'я зніметься, як рій, Щоб іти на Червонії води В край далекий, обіцяний, свій, — 120
