Простягає Сігна білу руку в плачу:
«Рятуй мене, сестро, най віку не трачу!»
«Не простягну руку, пожре тебе хвиля,
Хіба б жениха ти мені відступила».
«Що є тільки в мене, усе тобі дам,
Та муж кожний волі своєї пан сам».
Дунув вітер від півдня тієї години,
І Сігна втонула в морськії глибини.
А як від півночі вихром зашаліло,
То на берег хвилі викинули тіло.
Надійшов музика над берег отхлані,
Де Сігна лежала в намулі та твані.
Бачить на пісочку золоте волосся,
З нього зробить струни до арфи здалося.
А з арфою тою на панське весілля
Пішов у надії платні та похмілля.
А як першу струну торкнув в пишній залі,
Почувся плач ревний, невимовні жалі.
«Оця, що в весільнім віночку прийшла,
Сестрою моєю ще вчора була».
А Гільда у строю весільнім мовляє:
«Ой леле, ся арфа, знать, лихо звіщає».
А струна другая як стій заспівала:
«Жениха мойого вона зрабувала».
А Гільда на те зчервоніла, як кров.
«Чого той арф'яр на весілля прийшов?»
Втім, третя струна різко заголосила:
«Вона мене пхнула і в морі втопила».
йшов лемент від струн від стола до порога,
А Гільду убила наглая тривога.
