Зняв із неї сажньову.
«Бачиш, мой! Отсим смарую!
І, бігме, не подарую!
Де засягну, там урву».
Гості, мов німі, мовчали
І на лавці посідали, —
Чи тремтіли — хто там зна.
Кожний сам собі міркує:
«Хай з тобою чорт жартує;
Це правдива сатана!
А господар бук у руки,
Знов до м'яса без принуки,
До вина й до марципан;
Далі, трохи підситившись,
І вина як слід напившись,
Забурчав, мов злий кабан:
«Ні, хоч як собі міркую
І в макітрі порядкую,
А не може цього буть,
Щоб були ви чесні люди.
Ви злодії, ви паскуди, —
То досить лиш раз зирнуть.
«Ну, ти грубий череваню, —
Я готов у калабаню
До чортів піти як стій
(Мовив він до Джіафара), —
Коли ти не є почвара
І не вийшов на розбій.
«Або ти там, чорномазий,
Теслозубий негре вражий
(До Месрура так казав), —
Тьху, яка гидка публіка!
Видно, той би з чоловіка
Із живого шкуру драв».
