Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/108

Не дратуймо враже лихо, —
Хай на нього впа́де гир!»

«Ні, я мушу теє знати, —
Відповів халіф завзятий. —
Яку хоч придумай річ:
Як зовуть його найменно,
Чим займаєсь він щоденно,
Чом ось так проводить ніч».

Джіафар поблід, схилився,
Зимним потом весь облився, —
Бач, попав між два огні.
«Не вгодиш царю́ — не гоже,
А промовиш — Боже, Боже,
Поможи цей раз мені!»

 

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

 

Та господар, попоївши
І підпивши й подобрівши,
Обізвався з-за стола:
«Гей, а що там, заволоки,
Скрипите, мов ті сороки?
Про що гутірка зайшла?»

Джіафар відрік по хвилі:
«Пане, ми тут говорили,
Що задобрий ти для нас;
Дав нам захист в хаті сво̀їй
І хто знає, від якої
Злої ха́лепи нас спас.

«За твою оцю гостинність
Почуваємо повинність
Чимсь віддячити тобі;
Тож скажи, як тѐбе звати,