І тихенько він балака
Джіафарові ось як:
«Цей Бассім — то хлоп не швайка!
Гордий трохи, та це байка, —
Грають мухи в носі, бач.
Дай но ми йому на пробу
Всиплем трохи свого бобу
Змінимо цей сміх на плач».
Ще там кілька слів на віру
Пошептав халіф візиру,
А візир лице схиля
І щиренько, м'яко, гладко,
Мов невиннеє дитятко,
До Бассіма промовля:
«Пане, хоч в словах химерний,
Чоловік ти характерний.
Своїм шляхом сміло йдеш;
Відцуравшись товариства, —
Сварів, поговорів, здирства
Від людей не зазнаєш».
«Так, — сказав Бассім, ікнувши, —
Двадцять літ отак жию вже,
Кожну ніч у мене баль,
Кожну ніч мій стіл накритий,
І я п'яний, і я ситий,
І живу, й мені не жаль».
«Але ж, друже мій, — озвався
Джіафар. — ану постався
У положення тяжке:
Стрілить в голову халіфу
Завтра видати тарифу,
Розпорядження таке:
