Щоб дав щастя на дорогу
І прогнав все лихо геть».
Увійшов, як слід обмився,
Щиро Богу помолився,
І від серця відлягло;
Він покинув го́стей клясти,
Став кругом очима пасти,
Чей би добре що прийшло.
В сінях храму зупинився,
В плащ святочний нарядився
І турбан на лоб надів,
І стоїть собі, й міркує,
Як то зараз попрямує
На тандиту до купців.
Аж ось жінка наближаєсь
І Бассіму приглядаєсь,
Бачить: крепкий це козак,
Плащ, турбан на нім заможний,
Мислить: це від суду возний, —
І рекла до нього так:
«Пане мій великоможний,
Чи не є ти з суду возний?»
«Так, — відмовив їй Бассім
І повів очима грізно, —
Я є возний, рано й пізно
Слу́жу судіям усім.
«А як хочеш, то одному,
Найчільнішому, святому…
А як хочеш, то й сам я
Пан, що правду важить, мірить
Тим, хто в правду його вірить, —
Я премудрий судія.
