Думає Бассім: «Хвалабу!
Біс надав мені цю бабу!
З нею панькатись не слід.
Краще взять, що цей дарує,
І нехай собі мандрує,
Хоч до чорта на обід».
І сказав: «Мій друже чемний,
Певно, присуд сей приємний
І тобі й твоїй жоні;
Але треба ж би подбати,
Щоби присуд той, о брате,
Був приємний і мені».
Швець відразу це второпав,
У калитці пошолопав,
Дав Бассіму драхми три.
Цей сказав: «Тьху, тьху на вроки!»
І у черес свій широкий
Впер, мов рака до нори.
Хвильку йшли ще так у парі,
Аж притрапивсь на базарі
Стиск народу, там вони
Буцімто згубились жваво;
Цей наліво, той направо, —
Вітра в полі догони.
«Жив мій Бог! — Бассім аж крикнув. —
Ось п'ять драхм сьогодні сми́кнув,
То ще з голоду не вмру!
Дбав за мене Бог багатий,
То й було би гріх зміняти
Поведенцію стару».
Тут він зняв свій плащ квітчастий,
З голови турбан кратчастий
І звинув їх у тлумак,
Край мечеті сів на сходи,
