Ви в куті, а я тут дома,
Я співаю, ви мовчіть!»
«Щоб тобі раз засклепило,
Ти, нена́жерне мурмило, —
Буркнув голосно Месрур. —
Хоч би раз сказав: «Ось нате!»
От чудовище патлате,
Самолюб і самодур!»
Гей, як вчув Бассім слова ті,
Як не кинеться по хаті,
До Месрура прискочи́в:
«Дідьку чорний! Чортів балець!
Вже ж не дармо Божий палець
Тебе чорно назначив.
«Вас гостити? Щоб ви зслизли!
Ви мою би працю гризли?
А мені ви що дали?
Чи то ви мені в пожиток
Дар, наїдок чи напиток
Хоч найменший принесли?
«Ви купці? На Божі ризи!
Блюдолизи й костогризи —
Ось хто ви! Вода морська,
Що широка і вельможна,
Але пить її не можна,
Бо солона і гірка».
Стих Месрур, в дугу зігнувся,
Та халіф собі всміхнувся,
Джіафару стиха рік:
«Справді, друже мій коханий,
Заслужили ми догани,
Слушно лаєсь чоловік.
«Третю ніч до цеї брами
Ми з порожніми руками
