Що б потік ласк Божих так на тебе лився.
Чемний з тебе пан!»
Султанові в серці
Аж клекоче злість.
Заставляють каву, —
Сів спокійно гість.
А султан візиру: «Слухай! як в цій хвильці
Не найде́ш притоки дать йому по пиці,
То звір тебе з'їсть».
Рік візир: «Він швидко
Схоче геть іти,
Ти раба покличеш
Його провести.
Винайди причину, вихопи тростину,
Бий раба по плечах, торгай за чуприну,
Кров йому пусти.
«Гість озветься: «Пане,
Вибач бідаку!
Чим же ж він на кару
Заслужив таку?»
Ти тоді порядно хляп його в лице:
«Це мій раб! Я мушу вчить його! Чи ж це
Вам не по знаку?»
На розумну раду
Знов султан пристав
І раба покликав,
Бить його почав.
А гість каже: «Пане, бий, що маєш сили!
Слуги б попсувались, якби їх не били!
Бий, сам Бог казав!»
Та тепер візир вже
Довше не стерпів.
«Друже, май же серце! —
