В близькому селі Тобозо
Дівчина була, мужичка,
Звалась Домка Лоренцівна,
Дівка гарна, що й казать.
Славний лицар наш до неї
Здалека зітхав часами,
Та вона про те й не знала, —
От її він обібрав.
Видумав для неї навву:
Дульчінея із Тобозо,
Закохався в ній — та, звісно,
Все по-книжному, як слід.
Так готовився наш лицар
На своє велике діло,
Поки вирушив із дому
Світ від згуби рятувать.
