Відтепер вам тільки вістрям Вільно уживать меча!“ Церемонія скінчилась; Встав наш лицар, а корчмар Приказав дівчатам зброю Наложить на Дон Кіхота. Ось одна вложила панцир, Друга меч приперезала, Лицар шолом свій насунув, Став готов, мов страхопуд. Шумногучними словами Дякував він корчмареві, Дякував обом дівчатам За лицарськую послугу. Потім, врадуваний дуже, Сів на свого Росінанта І, хоть ще ні світ ні зоря, — Він попер у дальшу путь.
Хто це, хто це до схід сонця По дорозі по безлюдній Так жене, мов оглашенний? Га, це славний Дон Кіхот. Гордість грудь йому розперла: Він вступив в закон лицарський, А тепер летить додому Грошей взять і сорочок. „Ще конечно чури треба! Може би сусід мій Санчо
