Стали мо́нахи, вжахнулись,
Далі кажуть: „Пане любий,
Ми не є погане плем'я,
Ані дідьче, ми черці.
„Хто там їде в тій колясці —
Ми не знаємо. Самі ми
Поспішаєм у святого
Бенедикта манастир“.
„Брехуни! мене не здуриш!“
Крикнув лицар і коняку
Сп'яв острогами та й просто
Списом на черця погнав.
Був би, певно, скрізь-на-скрізь
Проколов йому живіт,
Та чернець не ждав, а, з мула
Кинувшись, беркиць під пліт.
Другий бачить, що біда,
Шарпнув мула вбік уздою,
Скочив в рів, а відси в поле
Та й погнав навпроцапи.
Отаке сповнивши діло,
Дон Кіхот поїхав гордо
Назустріч колясці — славну
Там пригоду він найшов.
А бенедиктинець бачить,
Що той чорт у блясі вже
На його не диба душу,
То й вільніше відітхнув.
Ось він рачки, хильцем-хильцем
Виповз із рову, на мула,
