Лицар думав, що смертельну
Рану хтось йому завдав.
Хопив фляшечку з бальзамом, —
Тількищо почав був пити,
Як не лусне другий камінь —
Вибив фляшку з рук йому.
Та не лиш самую фляшку —
Вибив з п'ять зубів із рота,
Так що лицар, наче горстка,
З Росінанта вниз упав.
Вівчарі перелякались,
Думали, що лицар вбитий, —
Похапавши баранів
Поране́них, гей же втеки!
У страху надбіг і Санчо.
Він на горбику аж тріскав,
Так кричав на свого пана,
Щоб дав спокій баранам.
„Ви живі ще, пане! пане!
Чи ж я не остерігав вас,
Що це барани? Ой Боже,
Що ж ви наробили, га?“
„Тихо, Санчо, — мовив лицар, —
Це той чарівник проклятий
Знов зробив нам цього збитка,
Військо в барани змінив.
„Та я ще йому досолю!
Л тепер коли б води де!
Бач, у мене кров із рота
Як дзюрчить — зубів нема!“
