То давайте, бо вже того
Балака́ння нам досить“.
От тоді преславний лицар,
Ставши просто, наче тика,
До комі̀сара звернувшись,
Урочисто мовив так:
„Слухайте ви, добрі люди!
Хоч за ці чи ті провини
Вас засуджено на кару
Справедливо або й ні, —
„Та, щоби вам показати,
Що я лицар і недаром
Взяв на себе цюю зброю,
Клявсь нещасних боронить, —
„Бачучи, що ви нерадо
Йдете там, куди вас гонять,
Ще й заковані та биті
Всякій людськості на глум, —
„То до вас, пани жандарми,
Й ви, комі̀саре вельможний,
Я заношу чемну просьбу:
Випустіть оцих людей!
„Це ж негарно, негуманно,
Чесним людям недостойно
Катувати сво́їх ближніх,
Навіть хоч би за гріхи.
„Нагрішили — ви лишіть їх
Грижі власного сумління,
Хай сам Бог їх покарає, —
Ви ж не спротивляйтесь злу!“
