Від кайдан ключі дістали,
Шмаття догола зняли.
От тоді преславний лицар
Скликав їх довкола себе
І говорить: „Ну, панове,
Ви тепер свобідні всі.
„Богу дякуйте за теє,
А мені замість відплати
Лиш одну сповніте просьбу,
Невеличку просьбу цю:
„Поспішайте до Тобозо
І прекрасній Дульчінеї
Поклоніться й розповіджте,
Що для вас я учинив“.
„Пане, — мовив Пассамонте, —
Богу дякувать ми будем,
Але бігти до Тобозо —
Неможливе це для нас.
„Нам спішити треба в гори,
В дебри і ліси ховаться,
Щоб жандарми не зловили,
А не пхаться знов під ключ“.
„Так? — аж скрикнув Дон Кіхот. —
Ах ти, підлая личино,
Джінезілло Парапілло,
Чи як з біса звешся там!
„Хай мені не що, абищо,
Як тебе я не примушу,
Щоб ти сам у сво́їх путах
До Тобозо зараз біг!“
