Ані оди, ні баляди,
Ані вірші, ні пісні
„Не достойні оспівати
Ані світу передати
Красоту твою, о пані
Дульчінеє із Тобозо!
„Лиш одна для тебе слава,
Що тебе достойна, пані,
Це та слава діл лицарських,
Про які ще світ не чув.
„Я, твій раб і твій невольник,
Лицар Дон Кіхот з Ля-Манші,
Відданий тобі, о пані
Дульчінеє із Тобозо!
„Вже гуде ціла́ Ля-Манша
Гомоном оружжя мо́го,
Вже невинність тріумфує,
Зло ховається в нору̀.
„Та спочити я не смію,
Поки всі еспанські межі,
Поки світ не буде повний
Слави наших двох імен.
„І за теє все одного
Я благаю: хоч маленький
Знак прихильности твоєї,
Дульчінеє із Тобозо!“
З ли́стом тим поїхав Санчо,
А наш лицар, сам лишившись,
Ну ж зітхать, як міх ковальський,
Бить собою о траву.
