гомета, були рівночасно світськими володарями і головами мусульманської церкви, найвищими суддями і законодавцями в світських і духовних справах. Ґарун був сином халіфа Єль-Марді, родився в р. 763, а вмер у 809 по Христі. Він вступив на панування по смерті свого старшого брата Єль-Ґаді, котрого веліла вбити його мати. Його 23-літнє панування над величезною державою, що розтяглась від берегів Еспанії аж до Індії і Китаю, було досить спокійне, хоча зовсім не таке блискуче, як про це говориться в казках. Також і вдача цього володаря не була така гарна, як славлять арабські письменники; новіші історики доказують, що це був взірець азіятського деспота, примховатий і змінний у своїх уподобаннях, заздрісний, шорсткий, несправедливий, самолюбивий і самохвальний, неситий на розкоші і марнотратний. Свого міністра Джіафара, що найбільше причинився до заведення доброго ладу в державі, він велів зарізати враз із цілим його родом, а його старого батька Ячію, що поміг Ґарунові добитися престола, велів кинути в суху криницю і заморити голодом. В Европі слава про Ґаруна йшла ще з того часу, як він у 807 р. прислав своє блискуче посольство до Кароля Великого. Арабські письменники і поети, котрих Ґарун — і сам незгірший поет — удержував при своїм дворі і щедро обдаровував, зробили його героєм багатьох казок і поем. Одну з них, може найкращу, хочу оце переповісти нашою мовою”.
Року 1901 у Львові казка вийшла окремим виданням (II-139 стор.). В ньому автор поробив деякі виправлення й доповнення та додав таке „Переднє слово“:
