Пролєтаріят повинен знати, що визволення його мусить бути ділом його рук. Коли революція вже прийшла, коли диктатура вже є фактом, то хай собі верешить „соціялістична інтеліґенція“ про неназрілість революції скільки їй влізе, а пролєтаріят повинен робити своє діло: обеззброювати буржуазію політично і соціально-економічно. Тільки ворог трудовою люду може боротись проти влади трудового люду, коли ця влада вже стала фактом! Українська інтеліґенція, за нечисленними виїмками, стала на бік буржуазії і з шкури вилазить, обороняючи капіталістичний устрій України.
Вона на всякі лади кричить, що хоче визволити народ, але справді визволяє помещиків і капіталістів від народної влади. Кричить, що на Україні чужі большевики-імперіялісти, а закриває очі, що ¾ населення України йде за большевиками. Зручно підтасовує карти про національні інтереси, разом з тим піддаючись Денікінові, польській шляхті, антантським капіталістам.
Вона не хоче бачити обєктивних фактів, що революція знищує поміщиків і капіталістів, що на Україні влада народна, сам трудовий народ орудує. Кричить, що там „чуже правительство“, „на штиках“, але те чуже правительство знищує капіталістів і поміщиків, а своє — їх толєрувало. Петлюра розстрілює „большевиків“, а на волю ви-
