мям охопюлють душу пролєтаріяту і злиденного селянства, тут все, чого трудові маси позбавлені в житті.
Революція, це не „демаґоґія“, не „анархія“ — це щось, чим живе і дихає народ-повстанець, народ-бунтар, що якоюсь великою інтуіцією прозрів, побачив ворога і пішов проти його. Революційний народ і загадка його психольоґії — це те, чого ніколи не зрозуміє той, хто не працює так, кя народ працює, як раб прикований до тачки.
Тому інтеліґенція, навіть трудова інтеліґенція, що живе, присмоктавшись до маленьких радощів життя, що підберає крихти з столу панів своїх — інтеліґенція не може довго зрозуміти оттого опяніння, очарування революції, що панує над масами.
Інтеліґенція не має розума революції, ані її патоса. І це вже одно її робить мякотілою, нікчемною. Але коли вона й не розуміє, а так собі „просто живе“, то очевидно, що вона за більш елєментарними концепціями йде, але всієї глибини проблеми визволення не охоплює. Вона клясово несвідома.
Вона тепер стоїть на роздоріжжі, розгубила свої маленькі поняття про „визволення“, згубила „державність і розчаровано-озлоблено шукає шляхи. Чесні люде шукають. Лають своїх поводарів, що
