Перейти до вмісту

Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область.djvu/656

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вугілля працюють малолітні робітники протягом 11 годин робочого дня і без півгодинної перерви на сніданок. Плата дітям визначається в середньому 30 копійок на день»[1].

Каторжна праця, низька заробітна плата, політичне безправ'я — все це піднімало робітників на класову боротьбу. Уже наприкінці XIX століття серед шахтарів селища посилюється вплив соціал-демократів[2]. Напередодні і в роки першої російської революції революційною роботою серед шахтарів Селезнівського рудника керувала Алмазно-Юр'ївська організація РСДРП.

У квітні 1902 року на шахтах селища розповсюджувались листівки під назвою «Що таке прямі і непрямі податки?», які викривали політику царизму, капіталістичну експлуатацію. Розповсюдження нелегальної літератури у наступні роки посилилося. В донесенні місцевої поліції відзначалося, що в ніч на 28 квітня 1903 року на Селезнівських рудниках були розкидані прокламації «Російська соціал-демократична робітнича партія», «Листи до товаришів».

Звістка про звірячу розправу царизму з робітниками Петрограда 9 січня 1905 року сколихнула весь пролетарський Донбас. Шахтарі Селезнівських рудників організовано провели маївку, на якій представники Юр'ївської соціал-демократичної організації виголошували політичні промови, спрямовані проти самодержавства і капіталу. Страйк, який спалахнув у травні 1905 року на шахті № 2, тривав кілька днів; ним керував страйковий комітет на чолі з робітником Яковом Чорним. Страйкарі організували факельний похід до шахти № 1 і звернулися до робітників із закликом підтримати їхній виступ. До страйку приєдналися гірники шахти № 1 та інших рудників. Масовість і організованість страйку налякали підприємців. Шахтовласники, чекаючи підходу карателів, погодилися з вимогами робітників про підвищення заробітної плати. Карателі, які наспіли, жорстоко розправилися із страйкуючими. Керівники страйку та його активні учасники були заарештовані, а їхні сім'ї вислані із селища[3].

Однак це не послабило революційного руху шахтарів селища. Під впливом Луганської та Алмазно-Юр'ївської організацій РСДРП робітники Селезнівського рудника ще енергійніше розгортають революційну боротьбу. На початку 1906 року на шахтах створюються профспілки, в яких сильним був вплив більшовиків. Організовано пройшов першотравневий страйк гірників Селезнівського рудника в 1906 році. У селищі відбувалися мітинги, на яких більшовицькі оратори роз'яснювали робітникам їхні завдання в боротьбі з самодержавством[4].

Під впливом робітників-шахтарів революційні настрої поширювались і серед жителів ближніх сіл. Так, 1 серпня 1906 року в селі Селезнівці за рішенням загального сходу селяни приступили до поділу поміщицької землі[5].

Після поразки першої російської революції царський уряд з усією жорстокістю обрушився на пролетаріат та його революційні організації. На шахтах були розігнані профспілки, які, на думку шахтовласника Мсциховського, «є центром пропаганди, а гроші профспілки витрачаються на придбання зброї та злочинної літератури»[6].

У роки столипінської реакції акціонери Селезнівського товариства за рахунок посилення експлуатації гірників збільшили основний капітал з 2,5 до 4 млн. крб. Було закладено нову капітальну шахту № 3, збудовано електромеханічну майстерню.

На одному полюсі йшло нагромадження капіталу, а на другому — злиденності. Низький життєвий рівень, антисанітарні умови, в яких жили шахтарі, привели в 1910 році до спалаху епідемії холери, внаслідок чого загинуло багато жителів селища.

 
  1. Газ. «Донецкая жизнь», 10 листопада 1911 р.
  2. М. Погребінський. Станіслав Вікентійович Косіор. К., 1963, стор. 14.
  3. Луганський облпартархів, ф. 2, оп. 1, спр. 592, арк. 2.
  4. М. Балабанов. Нарис з історії робітничого руху на Україні, X., 1928, стор. 88.
  5. Газ. «Донецкие новости», 1906 р., № 14.
  6. Журн. «Красный архив», 1927, № 25, стор. 196.