Конецьпольський і збите копитами поле ще дужче залилося козацькою кров'ю.
Де ж був гетьман, що не дав середині війська другого ватажка? Він гнався за ханом. А хан? Хан, почавши з ранку показне бойовище, зразу ж повернув свого коня назад і, звелівши мурзам одводити татарів до Дубна, поскакав геть з кривавого поля, покинувши своїх спільників ворогам на поталу.
Хоч і далеко від свого війська, але Хмельницький таки догнав хана.
— Зглянься на Бога! — гукав він ханові. — Щож ти зо мною робиш! Заверни орду до бою! Ще ж бойовище тільки розпочалося. Доля ще зглянеться на нас! Ми ще переможемо!
Але хан не хотів його й слухати, а коли гетьман почав йому дорікати, то Іслам Гірей звелів його арештувати і повід із собою до Криму.
Розірване надвоє, козацьке військо лишилося само проти у четверо дужчого ворога й до того без гетьмана, без військового писаря, що теж був при Хмельницькому, і без військового осавула, що зрадив. Вже видно було, що змагання козаків даремне, але Богун не стратив віри у козацьке завзяття й у міць козацького духу. Побачивши, що сталося у середині козацького війська і в таборі татарів, він лишив проти лівого ворожого крила два полки, а з трьома зважився йти на поміч середині.
— Брати мої любі! Лицарі завзяті! — гукнув він до своїх козаків. — Покинули нас зрадливі спільники-бусурмени. То й накраще, бо не годилося нам