Дійсно, через декілька хвилин герцоґ голосно промовив:
— Мені потрібні троє або четверо охочих, з надійною людиною на чолі.
— Надійна людина в мене є, ваша високість, — сказав Дезесар, вказуючи на Д'Артаньяна, — а тому вашій високості залишається тільки наказати, і п'ять-шість волонтьорів завжди знайдуться.
— Запрошуються четверо охочих, ладних іти зі мною на смерть! — згукнув Д'Артаньян, підносячи вгору свою шпаду.
Двоє з його товаришів-ґвардійців одразу вийшли наперед. До них приєднались ще два салдати. Такої кількости людей було досить. Д'Артаньян відмовив усім іншим, щоб не порушати права черги і не обійти тих, що зголосилися перші.
Було невідомо, що робили лярошельці, заволодівши бастіоном: чи вони кинули його, чи залишили там залогу. Щоб довідатись про це, треба було перевести розвідини.
З чотирма товаришами Д'Артаньян ішов траншеєю: два офіцери були обабіч його, а салдати сзаду. Ховаючись за бруствер, вони підійшли до бастіону на сто кроків. Повернувшися, Д'Артаньян побачив, що обидва салдати зникли.
Він гадав, що вони злякались і залишились ззаду, а тому скомандував рушати далі. На розі траншеї вони опинилися на шістдесят кроків від бастіону.
Нікого не було видко, і бастіон здавався безлюдним. Троє надзвичайно відважних юнаків обмірковували, чи йти їм далі, аж тут хмарка диму оперезала велетенські камені бастіону й з дванадцятко куль просвістили коло Д'Артаньяна та його товаришів.
Вони довідалися про те, що їм було потрібно знати: бастіон охороняли. Залишатись далі у цьому небезпечному місці було недоцільно. Д'Артаньян та обидва ґвардійці повернулись і почали відступати, але це скидалося більше на втечу. Коли вони наблизились до рогу траншеї, що мала трішки захистити їх, один з ґвардійців упав, пробитий кулею в груди. Другий, що залишився цілий та непошкоджений, прямував далі до табору.
Д'Артаньян не хотів кидати так свого товариша. Він нахилився підняти його та допомогти дістатись до своїх. Тої ж хвилини грімнули два постріли: одна куля розтрощила пораненому голову, друга пролетіла в двох дюймах від Д'Артаньяна та вдарилась об камінь.
Юнак живо обернувся, бо ці постріли не могли бути з бастіону, закритого рогом траншеї. Тоді йому спали на думку салдати та вчорашні вбивці. Він поклав довідатись,
