— Увійдіть, — сказав коршмар, — вона ще у себе в кімнаті.
Атос скористався з дозволу, легко збіг нагору і, піднявшись до площадки, крізь напіввідчинені двері побачив, як міледі накладала капелюх.
Атос увійшов у кімнату й зачинив двері.
Почувши стукіт засува, міледі обернулася.
Атос стояв біля дверей, загорнувшись у плащ, з капелюхом, насунутим на очі. Побачивши цю німу, нерухому наче статуя, постать, міледі перелякалась.
— Хто ви такий і що вам треба? — вигукнула вона.
— О, це вона, — прошепотів Атос і, скинувши плащ та знявши фетрового капелюха, наблизився до міледі.
— Чи не впізнаєте ви мене, добродійко? — спитав він.
Міледі ступила крок наперед, а тоді подалась назад, ніби вздріла гадюку.
— Гаразд, — сказав Атос, — тепер я бачу, що ви мене впізнали.
— Граф Де-Ля-Фер! — прошепотіла міледі, полотніючи та одсуваючись до стінки, що заважала їй відійти ще далі.
— Так, міледі, — відповів Атос, — граф Де-Ля-Фер, який прийшов з того світу навмисне, щоб мати задоволення побачити вас. Отже, сідаймо і побалакаємо, як каже кардинал.
Міледі, охоплена невимовним жахом, сіла, не вимовивши й слова.
— Ви — гемон, посланий на землю, — сказав Атос. — Влада ваша велика, я це знаю, але й вам відомо, що за допомогою божою люди часто перемагали найстрашніших бісів. Ви вже раз спіткалися мені на моєму шляху. Я гадав, що знищив вас, добродійко, але чи то я помилився, чи може пекло воскресило вас…
По цих словах, що відживили в ній жахливі спомини, міледі з глухим стогоном схилила голову.
— Так, пекло воскресило вас, — повторив Атос, — пекло зробило вас багатою, пекло дало вам інше ім'я, пекло дало вам майже інше обличчя. Та воно не змило бруду з вашої душі й тавра з вашого тіла.
Міледі підскочила, ніби на пружині. В очах її блимнула блискавка. Атос залишився сидіти.
— Ви вважали мене за померлого, та й я мав вас за померлу. І ім'я Атоса поховало під собою графа Де-Ля-Фер, як ім'я міледі Клерік сховало Ганну Де-Бейль. Чи не так вас звали, коли ваш шановний брат одружив нас? Наше становище, дійсно, чудне, — усміхнувся Атос: — ми жили досі тому, що вважали один одного за померлих. Згадки бо не
