— Нехай так — сказав драгун. — А тепер, яке ж ви пропонуєте парі, пане Атосе? Слухаємо вас.
— Так, так, парі, — сказав кавалерист.
— Добре, пане Де-Бюзіньї, я б'юся з вами об заклад, — сказав Атос, — що троє моїх приятелів, пани Портос, Араміс, Д'Артаньян, та я ми поснідаємо в бастіоні Сен-Жерве й перебудемо там цілу годину з годинником у руках, хоч що не робив би ворог, аби прогнати нас звідти.
Портос і Араміс перезирнулися: вони почали догадуватись, у чім справа.
— Чи ти хочеш, щоб нас вбили без усяких жалощів? — спитав Д'Артаньян, нахилившись до вуха Атосова.
— Нас уб'ють ще скоріше, якщо ми не підемо туди, — відмовив Атос.
— Слово чести, панове, — промовив Портос, відхилившись на спинку стільця й підкручуючи вуси, — це гарний заклад, сподіваюся.
— А тому я його приймаю, — згодився Бюзіньї. — Тепер умовмося про виграш.
— Так ось вас четверо, панове, — сказав Атос, — і нас четверо. Обід на вісім осіб. Підходить? Згода? Згоджуєтесь?
— Чудово! — відповів Бюзіньї.
— Пречудесно! — підтвердив драгун.
— Хай так! — приєднався швайцарець.
Четвертий слухач, який в усій цій розмові грав німу ролю, на знак згоди хитнув головою.
— Сніданок, панове, готовий, — доповів хазяїн.
— Добре, принесіть його, — звелів Атос.
Хазяїн послухався. Атос покликав Грімо, показав йому на великий кіш, що лежав у кутку, і жестом загадав загорнути в серветки принесене м'ясо.
Грімо відразу зрозумів, що йдеться про сніданок на вільному повітрі, запакував страву, поклав туди ще кілька пляшок і взяв коша під пахви.
— Де ж це ви снідатиме? — спитав хазяїн.
— Хіба вам не однаково? — відповів Атос. — Аби вам сплатили рахунок.
І він величним жестом кинув на стіл дві пістолі.
— Чи не треба вам решти, пане офіцере? — спитав хазяїн.
— Ні, додайте лише дві пляшки шампані, а решта нехай буде за серветки.
Коршмар не заробив стільки, скільки думав спочатку, але надолужив своє, сунувши своїм одвідачам дві пляшки анжуйського вина замість двох пляшок шампані.
