— Хіба ви думаєте, мадам, — відповів ще м'якше Фелтон, — що я дозволю собі заважати створінню падати ниць перед творцем? Злочинниця ви, чи мучениця, — провадив далі Фелтон, — і в тому й в іншому разі ви повинні молитись, і я теж молитимусь за вас.
— О, дякую, дякую. Тільки вислухайте мене перед тим, як спричинятись до моєї загибелі та безчестя.
— Якщо ви заслужили цю ганьбу, мадам, якщо ви накликали на себе це безчестя, треба каятись, перетерпіти все заради бога.
— Що ви кажете! О, ви мене не розумієте. Ви гадаєте, що, кажучи про безчестя, я маю на оці якунебудь кару, в'язницю, чи смерть. Хай боронить мене небо. Що мені в'язниця й сама смерть?
— Ну, тоді я зовсім не розумію вас, мадам, — сказав Фелтон.
— Чи удаєте, що не розумієте, — зауважила полонянка, недовірливо посміхаючись.
— Ні, мадам, присягаюся честю салдата, присягаюся вірою християнина.
— Як! Вам невідомі наміри лорда Вінтера, щодо мене?
— Вони мені невідомі.
— Не може цього бути; ви його довірений.
— Я ніколи не брешу, мадам.
— А він так мало ховає їх, що вгадати їх не трудно.
— Та я й не намагаюсь нічого вгадувати, мадам. Я чекаю, щоб мені довірились, а лорд Вінтер, опріч того, що сказав про вас, не довірив мені нічого більше.
— Отже, — вигукнула міледі надзвичайно щиро, — хіба ви не спільник його і невже вам невідомо, яку ганьбу готує він для мене? Проти неї ніщо всі земні кари.
— Ви помиляєтесь, мадам, — відмовив Фелтон, червоніючи, — лорд Вінтер нездатний на такий злочин.
„Добре, — гадала міледі, — ще не добравши як слід справи, він вже узиває це злочином“.
— Друг низької людини, здатний до всього, — вголос додала вона.
— Кого ви розумієте під низькою людиною? — спитав Фелтон.
— Хіба є в Англії інша людина, яка заслуговує на таку назву? — Лорд Б'юкенгемський. Не думала я, що в Англії знайдеться хтонебудь, кому треба буде пояснювати, кого я маю на оці.
— Рука всевишнього простягнута над ним, — сказав Фелтон, — і він не мине кари по заслузі.
Фелтон цими словами висловив почуття зненависти та огиди, з яким ставилися до герцоґа всі англійці. Католики
