тут і поширилися, спочатку в кол. Новоросійському краї, а згодом, підо впливом недородів, незадоволення оточенням і умовами господарчого та економічного характеру, поширилися й далі аж до Кубані та Кавказу (Клаус—6).
Перше офіційне поселення болгарів у Новоросійському краї (Скальковський —3) відбулося десь близько 1752—1754 рр.; тоді 620 родин вийшло з Болгарії, через Румунію вони пройшли в землі, що були тоді під Польщею, але швидко, побачивши, що там „не було волі до хліборобства, попереходили російський кордон і врешті оселені були в поселеннях сербського гусарського полку вздовж річки Синюхи“.
Року 1764 — 1769 нова менша група болгарів опинилася на Україні, потрапила аж до Києва й осіла так у самому Києві, як і на Чернігівщині.
Переселення болгарів до Басарабії постійно продовжувалося і в більшому розмірі протягом років 1769 — 1791.
Досить велика група болгарів із села Флатар, що біля фортеці Силістрія, р. 1773 теж прийшла на Україну й оселилася біля Ольвіополя на Херсонщині.
Після Яського замирення чимала кількість болгарських родин перейшла Дністер, оселившись у Тирасполі, Одесі та в інших прикордонних пунктах.
Року 1801 —1802 до Одеси прибула нова партія болгарів з адріянопільського вілайєту; оселена було їх в Одесі та в Одеському повіті, біля Миколаєва. Прибули також виселенці з Східньої Румелії, що нині живуть у Криму (Занетов —21); частину виходців з цієї групи було оселено й у кол. Бердянському та Мелітопільському повітах (Державін — 42).
До районів Одеси, Тирасполя та в інші ближчі місця прибували щоразу нові партії болгарів рр. 1804, 1806, 1808 і далі. За цей час до кол. Росії потрапляли болгари навіть з Малої Азії, приміром, ті, що оселилися в рай оні Евпаторії, село Балта-Чокрак. Поруч майже безперервно йшла колонізація болгарами Басарабії аж до року 1821.
Останнє значне переселення болгарів до Росії було 1830— 1834 рр., і вже після цього 1835 року в Басарабії (Державін —42) налічувалося 9 641 болгарських родин, а в Новоросійському краї 11342 родини чи 66 900 душ, але року 1844 їх було вже 75 360 душ.
Нарешті, після 1856 року, коли частина Басарабії відійшла до Молдави, разом із тодішнім болгарським центром там Болградом, великі маси болгарів знову рушили, г. ч., на територію України. „Головна маса, 27000 душ за кордонних виходнів (болгарські колоністи з Молдави, турецькі болгари-гагаузи та віддинці) прибули на місце 1861, 1862 рр. із тих колоній, що відійшли до Молдави, з віддинського пашалика та адріянопільського округа“ (Клаус, ст. 364—6). Вони, г. ч., і осілись у кол. Бердянському та Мелітопільському повітах, заснувавши там на рік 1868 аж 47 болгарських колоній з людністю 24 261 душ (Державін—42).
Загальне число болгарської людности за переписом року 1897 в Бердянському повіті (крім місць) налічувалося 31 843 душі, а в Мелітопільському повіті — 1952 д., — разом це становило 37 колоній.
За даними Бердянського повітового земства, на р. 1902 налічувалося в Бердянському повіті 33 болгарські колонії, а в кол. Мелітопільському
