сушня, пройшов тільки серединою села і спокійно повернув до своєї хати. Але ж у шинку дозорцеві слова викликали велике зворушення. В душі людини прихований таємничий жах перед невідомим, перед загадкою домовини, смерти, замогильного існування. Нема теми, такої цікавої й такої спокусливої, як думки та розмови про знамена, примари, привиди, духи… Ото ж не диво, що нікому не хотілось виходити геть із теплої світлиці на холод, зміняти світло ясної лампи на страшну темряву надворі.
— Але ж, панове, час уже й додому! Що пак там нам заспівають наші баби? — перший пригадав староста.
За ним почали підводитись инші. Наморщували чола, немов загладити в душі хотіли ті химерні вражіння, той трівожний настрій, що від розмов захопив усіх однаково й міцно тримав у своїх пазурях. Повільно виходили з шинку й поглядали на небо. Там тремтіло безліч зірочок, а скибка білого місяця падала до пругу темного лісу.
— Ну, на ранок буде добрий мороз…
— Гут… гут… гут… — засурмив нічний дозорець північ.
Це нагадало всім, що настала найнебезпечніща година, і всі розмови мимовільно принишкли. Кожний почував себе перед иншими трохи ніяково, кожен длубавсь у голові, щоб знайти якісь слова, щось промовити, але ж нічого нікому не спадало на думку. Ото ж тільки потихеньку прикашлювали та гупали ногами по затужавілій землі. Всім видавалося, що сьогодні якось безконечно згучить дозорцеве сурмління…
Селяни вже підходили до першого дімку на царині, де власне починалася вулиця. Звичайно тут усі розходились, і кожен уже простував далі до своєї оселі. Але ж тільки вступили на вулицю, — всі враз закам'яніли. Просто поперед них, від цвинтаря до костелу, перебіг Тонда.
