Пригніченому хворому стало ще сили заперечно махнути рукою.
— Та заспокойтесь, це вам не зашкодить прожити ж Матусаїлів вік.
— Дайте мені спокій! — крикнув Понс, — ніколи не було мені, щоб мене любили!.. Ніколи не було в мене дітей, я сам — один на землі…
— Чи справді ж?.. — спитала дверниця, — бо ви ж добрий, а жінки, чи бачите, люблять же добрість, вона їх манить… так мені не вірилось, щоб ви в щасливий свій час…
— Виведи її! — шепнув Понс до Шмуке, — вона мучить мене!
— Тоді ж у пана Шмуке діти є… Всі ж ви отакі, старі паничі…
— Я! — скрикнув Шмуке, зриваючись на ноги. — Та…
— Та що ж, виходить, у вас же спадкоємців немає? Ви, як печериці ті, виросли ж на землі…
— Ну, хотім, — відповів Шмуке.
Добрий німець героїчно взяв пані Сібо за стан і вивів із кімнати, не зважаючи на її крик.
