кожна свої високі прикмети. З Венеції цей художник прийшов до Риму, щоб вивчати Рафаелів стиль під орудою Мікель-Анджельо, що хотів протистивати його Рафаелеві, борючись із цим зверхнім жерцем мистецтва в особі одного з його заступників. Отак цей лінивий геній поєднав венеційські кольори, фльорентійську композицію й рафаелівський стиль у небагатьох картинах, які зволив написати і до яких нариси, кажуть, робив сам Мікель-Анджельо. Можна бачити, якої довершености дійшов він, узброєний цією потрійною силою, коли придивитись у паризькому Музеї до портрета Баччіо Брандінеллі, який можна порівняти, не на шкоду йому, з „Людиною з рукавицею“ Тіціяна, з портретом старого, де Рафаель приєднав власну довершеність до довершености Кореджо, та з „Карлом VIII“ Леонардо да Вінчі. У цих чотирьох перлинах та сама вода, те сам світло, опуклість, блиск і цінність. Людське мистецтво не може далі сягнути. Це вище від природи, що тільки на мить дала життя ориґіналам. З цього великого генія, з цієї невмирущої, але непереможно лінивої палітри Понс мав „Мальтійського рицаря на молитві“, намальованого на тавлетці, а свіжістю, витонченістю та глибиною він переважав навіть портрет Баччіо Бандінеллі. Картину фра Бартоломео „Свята родина“ багато хто із знавців визнавав з Рафаелеву. Гоббема мусів піти на авкціоні за шістдесят тисяч франків. Щождо Альберта Дюрера, то цей жіночий потрет нагадував славетного „Гольцшуера“ в Нюренберзі, що за нього королі баварські, голяндські та пруські марно й не раз давали двісті тисяч франків. Може це дружина або дочка рицаря Гольцшуера, Дюрерового приятеля?.. Гіпотеза здається правдивою, бо жінка Понсового музея змальована в такій поставі, ніби мусить бути до неї ще й пара, а герби розташовані однаково на обох портретах. Нарешті напис aetatis suae XLI цілком відповідає рокові, позначеному на портретові, що його так переховує дім Гольцшуерів у Нюренберзі і з якого нещодавно зроблено гравюру.
В Елі Маґуса сльози на очах виступили, коли він дивився на ці чотири шедеври.
