— Кажу далі, — мовив Фрезьє. — Отож, ви звели нашого приятеля Пулена з старим паном Пільєро, дідом уперших графині Попіно, і це дає вам право на мою відданість. Пулен щодва тижні навідує вашого власника (зауважте це!) і довідався від нього про всі ці подробиці. Колишній купець був на весіллі свого триюрідного небожа (бо це дядько із спадщиною, він має кілька десятків тисяч франків ренти, а останні дваддять п'ять років живе ченцем, ледве що тисячу екю на рік витрачає…) і розповів Пуленові всю історію цього весілля. Виявляється, що до тієї сварки якраз і призвів ваш старий музикант, що задля помсти хотів ославити президентову родину. Хто на одне вухо слухає, той тільки половину справи знає… Ваш хворий безневинним себе виставляє, але світ вважає його за страхіття…
— Не здивуюсь, коли воно так і є! — скрикнула Сібо. — Подумайте, десять років я докладаю свого, він знає це, гроші мої в нього, а він не хоче мене в духівницю завести… Атож, пане, не хоче, він упертий, як той віслюк… Півтора тижня йому про це торочу, а він, ідол, хоч би оком моргнув! І слова тобі не мовить, тільки дивиться… Ото тільки й сказав мені, що припоручить мене панові Шмуке.
— Так він гадає скласти духівницю на користь Шмуке?
— Він йому все відпише…
— Слухайте, добродійко Сібо, щоб зробити певні висновки й скласти пляна, я мушу познайомитися
