зубоження, до якого вона змушена була, щоб віддати дочку за віконта Попіно, й запитувала старого, чи ж може він закрити своєму старшому синові шлях до найвищих суддівських пошан, що їх надають тільки тим, хто має міцне становище в парляменті, а її чоловік годен це становище обійняти й примусити міністрів себе боятися.
— Ці люди винагороджують тільки тих, хто їм так краватку на шиї стягне, що вони й язика висунуть, — казала вона. — Невдячні вони!.. Чим тільки не зобов'язані вони перед Камюзо! Камюзо підтримував липневі накази й цим спричинився до піднесення Орлеанського дому!..
Старий казав, що понад кошти свої вгруз у залізничне підприємство, і відкладав свою допомогу, якої цілком конечність визнавав, аж поки не підвищаться акції.
Від цієї півобіцянки, здобутої тому кілька день, президентова зайшла в розпач. Річ непевна, чи буде колишній власник Марвіля правоможним на перевиборах палати, бо для цього треба було річного володіння.
Фрезьє легко добився до Мадлени Віве. Ці дві гадюки зразу між себе порозумілися.
— Панно, — солодко мовив Фрезьє, — мені хотілося б дістати на хвилину авдієнцію в пані президентової в особистій справі, що торкається її достатків; перекажіть їй, що йдеться про спадщину… Я не маю чести бути знайомим із пані президентовою, і моє ім'я нічого їй не скаже… У мене… нема звички покидати свій кабінет, але я знаю з якою пошаною треба ставитись до дружини пана президента, тому я вирішив з'явитись особисто, та й сама справа не терпить найменшої затримки.
На питання, отак поставлене, переказане й прикрашене від покоївки, цілком природно, надійшла сприятлива відповідь. Ще була рішуча хвилина для двох честолюбств, зосереджених у особі Фрезьє. Тож не зважаючи на свою провінціяльну адвокатську відвагу, різкість, брутальність та безоглядність, він відчув те, що й воєводи відчувають на початку бою, від котрого залежить успіх кампанії. По дорозі до малої вітальні, де чекала його Амелія, з ним сталося те, чого
