і він видався їй не таким бридким, як із першого погляду до того ж, він мав їй служити, а на власне знаряддя інакше дивляться, ніж на сусідове.
— Пане Фрезьє, — мовила вона, — ви довели мені свій розум, тож надіюся й на вашу щирість.
Фрезьє зробив красномовний рух.
— Так от, — вела президентова, — я вимагаю від вас щирої відповіді на питання: чи не скомпрометують пана де-Марвіль або мене ваші заходи?..
— Я не з'явився б до вас, пані, якби мені довелося колись дорікати собі, що я кинув на вас болота, хоч би й із крихту завбільшки, бо в таких обставинах пляма здається завбільшки з місяць. Ви забуваєте, пані, що мировим суддею в Парижі я можу бути тільки тоді, якщо цілком вас задовольню. У житті своєму я вже лиха зазнав, воно занадто тяжке було, щоб мені ще раз наражатись на такі вдари. Наприкінці, ще одно, пані. Про всі мої заходи, якщо вони вас торкатимуться, ви загодя будете повідомлені…
— Гаразд. Ось лист до пана Лебефа. Тепер я чекатиму відомостей про розмір спадщини.
— У цьому все, — хитро сказав Фрезьє, вклоняючись президентовій так ґраційно, як це дозволяла його фізіономія.
— Яка нагода! — подумала пані Камюзо де-Марвіль. — Ах, я буду багата! Камюзо буде депутат, бо як пустити цього Фрезьє в округу Больбек, він здобуде нам більшість. Що за знаряддя!
— Яка нагода! — думав Фрезьє, сходячи сходами. — Що за кумася з пані Камюзо! От би мені таку жінку! Тепер до справи!
І поїхав до Манту, де йому треба було здобути прихильність людини, яку він знав дуже мало; але він надіявся на пані Ватінель, що була, на лихо, причиною всіх його нещасть, але любовні прикрості часто дають відсотки, як протестуваний вексель гарного боржника.
