— А нафіщо?
— Бо він хитрийі Це звісно, через хворобу, бо при здоров'ї він же ягня! Він ще підведеться, нишпорити почне, і коли випадком до залі вийде, — хоч він такий кволий, що й порогу не переступить, — то побачить, що картин не зменшилось.
— Це прафда!
— А за продаж ми йому скажемо, як він зовсім видужає. Якщо вам схочеться йому признатись, то все на мене скинете, — мовляв, треба було мені борг віддати. Словом, я вас вивезу…
— Я ні можу поряткувайть чужі топром, — просто відповів німець.
— Ну, так я вас і пана Понса позиватиму.
— Це в п'є його…
— Вибирайте!.. Боже мій, та продайте картини, а йому скажете потім… квитка йому покажете…
— Караст, позівайт нас… це путе мої фіправдань… я йому покажу фірок…
Того самого дня о сьомій годині пані Сібо, порадившись перед тим із приставом, покликала Шмуке. Німець став перед паном Тобаро, що зажадав від нього сплати, а коли Шмуке, тремтячи з голови до ніг, дав свою відповідь, їхню справу передано до трибуналу, щоб присудив їм платити. Вигляд цієї людини та списаного гербового паперу справили на Шумке таке вражіння, що він уже не опирався.
— Протайть картін, — мовив він із слізьми в очах.
Другого дня о шостій годині вранці Елі Маґус із Ремонанком познімали з стін свої картини. Дві квитанції на дві тисячі п'ятьсот франків кожна були складені цілком поправно:
Я, нижчепідписаний, одержав у імені пана Понса від Елі Маґуса дві тисячі п'ятсот франків за чотири картини, що я йому продав із тим, що названа вгорі сума буде повернута на пана Понсові потреби. Перша картина, Дюрерові приписувана, є жіночий портрет; друга, італійської школи, є так само портрет; третя — є голяндський пейзаж Бреґеля: четверта — фльорентійська
