— Ох, я охоче заплачу вам наперед, — сказала Сібо, — це ж запорука, що я матиму ренту.
— А як же справа? — спитав Фрезьє, потвердливо кивнувши їй головою. — Учора ввечері я бачив Пулена, — здається ви за свого хворого не на жарт узялися… Ще один такий напад, як учора, то в нього в жовчнику каміння створиться… Будьте до нього добрі — бачите, пані Сібо, не варт собі сумління обтяжувати. А то й старости не побачите.
— Та дайте мені спокій із вашим сумлінням!.. Це ви знову мені про ґільйотину почнете? Ви не знаєте, який Понс упертий! Це він мене мучить! Він лихий, не дурно від нього родичі відсахнулись, він хитрий, мстивий, упертий… Пан Маґус у нас, я вже казала, і чекає вас.
Гаразд!.. Я прийду зараз за вами. Від вартости колекції залежить розмір вашої ренти, якщо вона коштує вісімсот тисяч франків, ви матимете півтори тисячі франків ренти… це ціле багатство!
— Ну, я їм скажу, щоб цінували по совісті.
Через годину, коли Шмуке дав хворому заспокійливих ліків, що написав лікар, а Сібо, потай від німця, подвоїла дозу їх, Понс глибоко заснув, і три шибеники, Фрезьє, Ремонанк та Маґус, почали оглядати одна по одній тисячу сімсот речей, з котрих складалася колекція старого музиканта.
Шмуке теж заснув, отже круки, що злетілись на труп, були панами становища.
— Тихше, — казала Сібо щоразу, як Маґус захоплювався й починав обговорювати з Ремонанком ціну якоїсь коштовности.
Жахливий був вигляд цих чотирьох жадоб, що цінували спадщину під час сну того, чия смерть була метою їхніх бажаннів. Оцінка коштовностів, що були в залі, відобрала три години часу.
— Пересічно, — сказав старий брудний єврей, — кожна річ коштує тут тисячу франків..,
— То це буде мільйон сімсот тисяч франків! — скрикнув приголомшений Фрезьє.
— Тільки не для мене, — відповів Маґус, у якого очі холодно заблищали. — Я дав би тільки вісімсот
