Фрезьє мимоволі ворухнувся від захоплення перед Сібо.
— Пане, я прийшов від пані президентової де-Марвіль, від її дружини та дочки висловити вам їхній жаль; вони випадково довідались про вашу хворобу й хотіли б самі вас доглядати… Вони пропонують вам їхати в Марвільський маєток і там одужувати, віконтеса Попіно, маленька Сесіль, яку ви так любите, буде вам за доглядачку… вона взяла вас під оборону й примусила матір визнати свою помилку.
— Так вас мої спадкоємці послали! — обурено скрикнув Понс, — і дали вам за провідника найкращого знавця, найспритнішого експерта в Парижі?.. Гарні доручення, — сказав він, божевільно зареготавши. — Ви прийшли поцінувати мої картини, мої рідкощі, табакерки, мініятюри!.. Цінуйте! Ви маєте людину, що не тільки на всьому знається, а й купити може, бо він десять разів мільйонер… моїм любим родичам не довго вже чекати спадщини, — сказав він із глибокою іронією, — вони підтяли мене… — Ах, пані Сібо, ви матір'ю моєю називаєтесь, а поки я сплю, торговців, мого конкурента та родичів сюди водите!.. Вийдіть усі!..
І нещасний, нестямлячись від гніву та страху, підвівся, як привид.
— Дайте мені руку, пане, — сказала Сібо, кинувшись до Понса, щоб не дати йому впасти. — Та заспокойтеся, ті добродії вийшли.
— Хочу подивитись на залю!.. — сказав мрущий.
Сібо махнула трьом крукам, щоб ішли геть; потім схопила Понса, підняла його, як пір'їну й поклала у ліжко, не зважаючи на його лемент. Коли нещасний колекціонер украй знесилів, вона вийшла замкнути двері до помешкання. Три Понсові кати були ще на сходах, і Сібо попросила, щоб вони почекали її, коли почула, як Фрезьє сказав Маґусові.
— Напишіть мені листа за вашими двома підписами, де ви зобов'яжетесь сплатити дев'ятсот тисяч франків готівкою за Понсову колекцію, і ми влаштуємо вам добрий прибуток.
Потім він шепнув на вухо Сібо словечко, одне
