що купуємо ми, він захоче, певно, більше тисяч на двісті-триста, які він утрачає, бож будинок, як це буває в земельних справах, зовсім не рахується…
— Але, пані, ви можете, по-моєму, вважати спадщину, як за власну, а себе я пропоную на ролю підставної особи й беруся придбати вам землю якнайдешевше за домашньою угодою, як це робиться поміж купцями… До англійця я й з'явлюся, як купець. Ці справи я знаю, в Манті це була моя спеціяльність. Ватінель подвоїв вартість своєї контори, бо я працював під його ім'я…
— От звідки ваш зв'язок із пані Ватінель… То нотар цей, певно, дуже багатий тепер?..
— Але пані Ватінель багато витрачає… Отож, не турбуйтесь, пані, я подам вам англійця засмаженим…
— Якщо ви цього доб'єтесь, то матимете вічні права на мою подяку… Прощайте, любий пане Фрезьє. До завтра…
Фрезьє пішов, уклонившись президентовій уже не так послужливо, як минулого разу.
— Я обідаю завтра в президента де-Марвіль.. — думав Фрезьє. Ну, вони в мене в руках. Тільки, щоб бути цілковитим паном становища, мені треба ще зробитись порадником того німця в особі Табаро, пристава мирового суду! Цей Табаро, що не хоче віддати мені свою дочку-одиначку, віддасть її, коли я буду мировим суддею. У панни Табаро, рудої та сухотної дівулі, є будинок на Королівській вулиці, що від матері їй дістався — отже, я здобуду виборче право. А після батькової смерти вона матиме ще й шість тисяч ліврів ренти. Вона не вродлива, але, боже мій, коли від нуля підносишся до вісімнадцяти тисяч франків ренти, то в зуби нема що дивитись!..
І вертаючись бульварами на Нормандську вулицю, він безоглядно поринув у золоту мрію — поринув у щастя людини, що ніколи не знатиме вже скрути, думав про весілля приятеля свого Пулена з панною Вітель, дочкою мирового судді. Бачив себе — в спільці з доктором — одним із королів кварталу, керував муніципальними, військовими та політичними виборами. Буль-
