питання, розриті, мов та прірва, де на дні не хто інший, як той самий німець, і міститься. Обидва католики, вкупі ходячи до церкви, вони виконували релігійні обов'язки, як ті діти, яким нема що сказати своїм сповідальникам. Непохитно вірили, що музика, мова небес, для думок та почуттів є те саме, що думки й почуття для слова, і без кінця про цю систему вели мову, відповідаючи одне одному музичними оргіями, щоб довести самим собі, на зразок коханців, свої власні переконання. Шмуке був такий неуважний, як Понс — пильний. Якщо з Понса був колекціонер, то з Шмуке — мрійник; цей кохався в моральній красі, як той у матеріяльній. Понс бачив і купував порцелянову чашку, а Шмуке тим часом починає сякатись, міркуючи про якийсь мотив Россіні, Белліні, Бетговена, Моцарта та добираючи, в яких почуттях могло бути джерело або відгомін цієї музичної фрази. Шмуке, в котрого заощадженнями неуважність керувала, Понс, через пристрасть свою марнотратний, доходили обидва одного наслідку — порожньої кишені на початку кожного року.
Коли б не ця дружба, Понс може й не втримав би своїх злигоднів; та коли знайшов серце, де своє серце міг полегшити, життя стало для нього терпимим. Коли він уперше звірив своє лихо в серце Шмукове, добрий німець порадив йому жити краще так, як він — хлібом та сиром у себе вдома, ніж ходити по обідах, за які так дорого треба було платити. Лишенько! Понс не зважився признатися Шмуке, що в нього серце з шлунком були в ворожнечі, що шлунок вимагав того, від чого серце мучилось, і що йому за всяку ціну треба було посмакувати гарним обідом, як зальотникові… попустувати з коханкою. Згодом Шмуке зрозумів таки Понса, бо з нього занадто німець був, щоб мати притаманну французам швидкість у спостереженні, але після того він ще більше Понса полюбив. Ніщо так не зміцнює дружби, як почуття вищости в одного приятеля над другим. І янгол нічого не міг би закинути Шмуке, коли той руки свої затирав, довідавшись про глибінь ласолюбства в свого приятеля. Справді, другого дня добрий німець оздобив сніданок ласощами, що по них
