— Які саме? — спитав Понс.
— Це духівниця, вчинена при нотарі та свідках, які ствердять, що заповідач у здоровому розумі, і ще коли в нього немає ні дружини, ні дітей, ні батька, ні брата…
— У мене нікого немає, всі мої почуття належать ось моєму дорогому приятелеві Шмуке…
Шмуке плакав.
— Коли ж у вас є тільки далекі родичі, то закон дає вам волю розпоряджатись своїм рухомим і нерухомим майном, якщо тільки ви не відписуєте його на умовах, образливих для моралі, бо й вам, певно, доводилось чути за духівниці, заперечувані через чудноти заповідача. Але духівниця, при нотарі складена, незаперечна. Справді бо, дійсність особи заперечувати не можна, нотар ствердив розумовий стан, підпис не може дати приводу до будь-якого змагання… Проте, й власноручну духівницю, складену в поправній та ясній формі, теж заперечити важко.
— Я вирішив, з причин мені відомих, написати з ваших слів власноручну духівницю й звірити її ось моєму приятелеві..! Чи це можливо?
— Гаразд! — сказав нотар. — Пишить, будь ласка, я зараз казатиму…
— Шмуке, дай мен каламарчик Буля. Кажіть тихо, пане, бо нас можуть підслухати, — додав він.
— Скажіть мені, передусім, які у вас наміри? — спитав нотар.
За десять хвилин Сібо, яку Понсові видно було в дзеркалі, побачила, що духівницю запечатано після того, як нотар проглянув її, поки Шмуке світив свічку; потім Понс доручив її Шмуке й сказав замкнути в шухляду його столу до письма. Ключа від столу заповідач зажадав собі, зав'язав його в хусточку й поклав її під подушку. Нотар із увічливости був призначений на виконавця духівниці, і Понс відписав йому цінну картину, одну з тих речей, що закон дозволяє нотареві дарувати. Пан Троньйон вийшов і здибав у залі Сібо.
— Що ж, паче, чи добродій Понс не забув про мене?
