він потверджував усі страшні винувачення Фрезьє; але йому так радісно було бачити гроші для Топінарів, йому так приємно було збагатити, як він думав, того єдиного, хто любив Понса, що він жодного слова не дослухав про цей позов. Під час читання угоди, до кабінету зайшов конторник.
Пане, — звернувся він до свого патрона, — там хтось хоче говорити з паном Шмуке…
На знак Фрезьє, нотар нетерпляче знизав плечима.
— Ніколи не заважайте, коли ми відписуємо акти! Спитайте прізвище цього… Він простий чи пан? Може кредитор?..
Конторник вернувся й сказав:
— Він доконче хоче поговорити з паном Шмуке.
— Як звати?
— Топінар.
— Зараз вийду. Підписуйте спокійно, — сказав Ґодісар до Шмуке. — Кінчайте, я зараз довідаюсь, чого він від нас хоче.
Ґодісар зрозумів Фрезьє, і кожен з них почував небезпеку.
Чого ти сюди прийшов? — спитав директор служника. — Ти що, може касиром не хочеш бути? Перша прикмета касирова це скромність.
Пане…
Іди своє діло роби, ти ніколи нічим не будеш, якщо втручатимешся не в своє діло.
Я не їстиму того хліба, пане, з якого кожен шмат мені поперек горла ставатиме!.. — Пане Шмуке! — крикнув він.
Шмуке, що підписав уже угоду, вийшов на Топінарове гукання з грішми в руках.
—Ось тля німочка й тля фас…
— Ох, добродію Шмуке, ви віддали багатство страхіттям, людям, що хотять чести вас позбавити! Я носив оцю штуку одному славному хлопцеві, повіреному, що знає цього Фрезьє, так він каже, що ви повинні провчити злочинців, учинити позов, і вони відступляться… Прочитайте.
І необачний приятель дав йому виклик до суду,
