рейнське вино; любила паризький крам, любила верхи їздити, любила оздоби; словом, єдина дорога річ, якої вона не любила, були жінки. Малого Фріца вона зненавиділа й занапастила б його, коли б цей молодий продукт кальвінізму та Мойсеевого закону не народився в Франкфурті та не був під опікою ляйпцізького дому Вірлаха; але дядько Вірлах, у свої хутра заглиблений, пильнував тільки його достатку, а саму дитину покинув мачусі на поталу.
Ця гієна тим лютіша була на цього херувима, сина прекрасної пані Брунер, бо сама вона, не зважаючи на свої, льокомобіля годні, зусилля, дитини не могла мати. Злочинна німкеня з диявольського наміру турнула молодого Фріца, якому тільки двадцять перший минув, у вир антинімецьких розваг. Вона надіялась, що англійський кінь, рейнський оцт і ґетівські Маргарити зведуть дитину єврейки та її багатство, бо дядько Вірлах залишив малому Фріцові добру спадщину, коли той дійшов повноліття. Та хоч курортні рулетки та застільні друзі, серед яких був Вільгельм Шваб, і доконали Вірлахів капітал, але блудний юнак лишився, по волі божій, в науку молодій людності Франкфурта-на-Майні, де всі родини користуються його ім'ям, як опудалом, щоб держати дітей у розумі та страху по конторах із кутими дверима та готовими грішми. І замість померти в розцвіті літ, Фріц Брунер сам мав приємність бачити похорон своєї мачухи в одному з чарівних кладовищ, де німці, з пошани, мовляв, до мертвих, віддаються своїй шаленій пристрасті до садівництва. Отже, друга пані Брунер померла раніш за своїх батьків, а старий Брунер мав від неї тільки порожні скрині й такі муки, що в шістдесят сім років, не зважаючи на геркулесову статуру, вже так занепав, немов його сточила славетна отрута Борджій. Десять років терпіти дружину й нічого після її смерти не взяти від — цього корчмар зробився другою гайдельберзькою руїною, що її, як і гайдельберзьку, невпинно підтримували, проте, Rechnungs (рахунки) щоб не прохололи мандрівців до неї туристи, які жадають побачити цю прекрасну й завжди впоряджену руїну. У Франкфурті про це
