— Це топре, юнаше, — сказав Шмуке. А з кімже фі шенісь?
— З дочкою нашого господаря, пана Ґрафа, власника „Райнського готелю“. Я люблю панну Емілію вже сім років, вона прочитала стільки неморальних романів, що відмовила задля мене всім женихам, не знаючи, що з того буде. Дівчина ця буде дуже багата, бо вона єдина спадкоємниця Ґрафів, кравців із вулиці Рішельє. Фріц дає мені вп'ятеро більше, ніж ми проїли вкупі в Страсбурзі — п'ятсот тисяч франків!.. Він кладе мільйон франків у банкове діло, де пан Ґраф, кравець, теж приміщує п'ятсот тисяч франків; батько моєї нареченої дозволяє мені повернути на цю справу двісті п'ятдесят тисяч франків посагу й сам дає стільки ж у товариство. Банк „Брунер, Шваб і Т-во“ матиме, отже, два мільйони п'ятсот тисяч франків капіталу. Фріц купить оце на півтора мільйони франків акцій Французького Банку, щоб забезпечити в ньому наш рахунок. Це ще й не ввесь маєток у Фріца, йому ще лишаються батьківські будинки в Франкфурті, оціновані в мільйон, і „Голяндський готель“ він уже найняв одному з Ґрафових родичів.
— Фі сумофіт поглядайте на фаш труг, — сказав Шмуке, що уважно слухав Вільгельма, — може фі сасріть йому?
— Заздрю, але тільки на Фріцове щастя, — відповів Вільгельм. — Та хіба він виглядає задоволеним? Боюсь я Парижу для нього, хотілося б, щоб і він, та'як я, зробив. Старий біс може в ньому прокинутись. Не в його голову з наших двох трапило найбільше олива. Його вбрання, його лорнет — усе це мене непокоїть. У залі він дивиться тільки на лореток. Ох, коли б ви знали, як важко одружити Фріца! Він ненавидить те, що у Франції зветься лицянням; його треба було б кинути в родину, та'як у Англії людину кидають у вічність.
Підчас гармидеру, що знімається наприкінці всякої прем'єри, флейтист запросив свого диригента до себе на весілля. Понс радо погодився. Шмуке побачив тоді вперше за три місяці посмішку на обличчі свого приятеля і провів його на Нормандську вулицю мовчки, бо
