дружини. Хлопець, маючи п'ятнадцать-двадцять титяч франків ренти, живе собі на гарній антресолі, світ від нього нічого не вимагає, обійтись він може й самим лакеєм, всі прибутки свої повертає на втіхи і для нього важливий тільки той декорум, про який дбає його кравець. Завбачливі матері його пестять, він — один із королів паризького блиску. А для дружини, навпаки, потрібен упоряджений дім, їй дай карету; коли до театру їде, хоче ложу, а з хлопця досить було б і стільця; словом вона загарбує весь достаток, яким хлопець колись користувався тільки для себе. Хай у подружжя тридцять тисяч ренти — в умовах теперішнього життя багатий хлопець бідаком робиться й на перегонах у Шантільї вже не зважується грати. А ще діти… от вам і скрута! Марвілям ще тільки на п'ятий десяток звернуло, отже надії здійсняться тільки через років п'ятнадцять-двадцять; ніякий вам хлопець не схоче так довго надіятись, бо розрахунок ой як глибоко вкорінився в серце гульвіс, що витанцьовують із льоретками польку в Мабіль, юнаки й самі чудово вивчають цю проблему, а нашої поради зовсім не потребують. Між нами, панна де-Марвіль не зворушує серце своїх претендентів так, щоб вони голову втратили, і ці антиматримоніяльні міркування не сходять у них із думки. Якщо котрийсь юнак при повному розумі із двацятьма тисячами франків ренти надумає собі одружитися за для честолюбних плянів, то панна де-Марвіль дуже мало підходить…
— Чому ж це? — здивовано спитав музикант.
— Еге!.. — відповів нотар, тепер мало не всі юнаки, навіть такі бридкі, як ми з вами, любий Понсе, мають нахабство жадати шістсот тисяч франків посагу й дівчат із гарних домів, дуже вродливих, розумних, добре вихованих, без ніякої ґанджі, зразкових.
— Так моїй кузині важко буде віддатися?
— Буде вона дівкою, аж поки батьки не дадуть їй у посаг маєток Марвіля; а коли б вони це зробили, вона була б уже віконтесою Попіно… Та ось і пан Брунер, зараз зачитаємо акта про товариство Брунера й шлюбний контракт.
