любите свою дочку, щоб віддати її в лапи старого розпусника, а взяти першого-ліпшого енергійного юнака, ви, баронеса Гюло, сестра генерала-лейтенанта, що командував старими гренадерами старої гвардії, ніколи не погодитесь — це-ж може бути простий робітник, — був-же один теперішній мільйонер простим механіком тому десять років, — простий доглядач робіт, простий підмайстер на фабриці. І тоді, побачивши, що ваша дочка, під впливом своїх двадцяти років, може вас знечестити, ви подумаєте: „Краще хай я схиблю, і коли пан Кревель збереже все в таємниці, я зароблю дочці двісті тисяч франків посагу десятьма роками прихильности до колишнього рукавичника… дядька Кревеля!…“ Я вам обрид, і мова моя глибоко неморальна, правда? Але, коли-б вас змагала непереможна пристрасть, ви, щоб поступитись мені, почали-б міркувати так, як міркують усі закохані жінки. Ну, так ці міркування, ці поступки сумління з'являться у вашому серці ради щастя Гортензії…
— У Гортензії ще є дядько.
— Хто, дядько Фішер?.. Він свої справи по́рає — знову-таки через барона, що гребе з усіх скриньок, де тільки рука його сягає.
— Граф Гюло…
— О, ваш чоловік, пані, вже згайнував заощадження старого генерала-лейтенанта, на них він урядив будинок своєї співачки. Ну, так я мушу йти без жадної надії?
— Прощайте, пане. Від пристрасти до жінки моїх літ легко видужати, і у вас з'являться християнські думки. Бог допомагає нещасним.
Баронеса підвелася, щоб присилувати капітана відступити, і вирядила його до великої вітальні.
— Хіба в такому ганчір'ї мусить жити прекрасна пані Гюло? — сказав він.
І показав на стару лямпу, на свічадо з облізлою позолотою, на вичовганий килим, на все лахміття колишніх розкошів, що обертали велику,
