довця, що був приголомшений від перших-же рядків цього листа.
„Небоже, цього листа ви одержите, за моїм обрахунком, сьомого серпня. Коли покласти три дні на те, щоб ви могли вислати нам допомогу, якої ми просимо, та ще два тижні, щоб вона до нас дійшла, то матимемо перше вересня.
„Якщо це зробиться в термін, то ви врятуєте честь і життя вашого відданого Йогана Фішера.
„Ось чого вимагає урядовець, якого ви дали мені в спільники — бо сам я, здається, можу потрапити під суд або до військового трибуналу. Ви розумієте, що Йогана Фішера ніколи до жадного суду не потягнуть, він сам краще піде до суду божого.
„Урядовець ваш здається мені дуже непевним, здатним нам скомпромітувати; але він розумний, як шахрай. На його думку, ви мусите кричати голосніше за всіх і прислати до нас інспектора, спеціяльного комісара з дорученням знайти злочинців, викрити зловживання й суворо за них покарати; але передусім він повинен заступити нас від трибуналу й викликати конфлікт.
„Якщо комісар ваш наспіє до першого вересня з відповідним від вас наказом і якщо ви пришлете нам двісті тисяч франків, щоб поповнити в коморах все те, що, як ми кажемо, лежить по далеких сховищах, тоді ми вийдемо чистими й бездоганними рахівниками.
„Ви можете довірити салдатові, що віддасть вам цього листа, переказ моєму наказові на алжирський банк. Це людина певна, родич мій, він не буде дошукуватись, що саме він везе. Прошу вжити заходів, щоб вирядити цього хлопця назад. Коли ви нічого не зможете зробити, то я охоче помру за того, кому ми зобов'язані щастям нашої Аделіни“.
Прикрості й втіхи кохання, та катастрофа, якою кінчилась любовна його кар'єра, заважали були баронові Гюло подумати про бідного Йогана
