тим, як зайти до вітальні. Та фамільярність, з якою вона так одверто ставила себе в-рівні з слугами, забезпечувала їй їхню послужливу доброзичливість, дуже важливу для паразитів. „Це добра й славна дівчина“, — так усі про неї казали. Проте, її ласкавість, що не знала меж, коли її не вимагали, так само й фальшива добродушність, була неминучим наслідком її становища. Бачивши, що від усіх залежить, вона зрозуміла, кінець-кінцем, життя, і бажаючи всім догодити, сміялася з юнаками, яким подобалась своїми лестощами, що завжди зачаровували їх, розуміла й ухвалювала їхні бажання, обговорювала їх, здавалась їм гарною вірницею, бо не мала права їм докоряти. Своєю цілковитою скромністю вона здобула довіру й літніх людей, бо мала, як Нінон, чоловічі властивості. Взагалі, признання прагнуть не вгору, а вниз. Таємну справу багато частіше звіряють людям нижчим, а не вищим; отже вони стають спільниками наших затаєних думок і беруть участь у обговоренні їх; так і Рішельє вважав, що дійшов свого, коли здобув право присутности в Раді. Ця бідна дівчина здавалась такою від усіх залежною, що немов засуджена була на цілковиту мовчанку. Кузина сама себе називала родинною сповідальнею. Тільки баронеса, пам'ятаючи, як погано ставилась до неї в дитинстві кузина, дужча за неї, хоч і молодша, була трохи неймовірлива. Та й через саму чесноту свою, вона нікому не звіряла-б своїх хатніх прикростів крім бога.
Тут може треба зауважити, що баронесин дім зберіг усю свою пишноту в очах кузини Бети; її не вражали, як того вискочня-парфюмера, злидні, написані на облізлих фотелях, зчорнілому драпуванні та потрісканому шовкові. З обставою, в якій живеш, робиться те саме, що й з нами самими. Коли роздивляєшся на себе що-дня, то починає, кінець-кінцем, здаватись, — як, наприклад, баронові, — що ти ще молодий, що змінився мало, а инші вже бачать, що волосся наше нагадує шиншилу,
